Fuchs on tour: Чорногорія та Албанія, Косово – Україна

Як і обіцяла звітую про виїзд до Албанії, який для мене був першим, і тому незабутнім. Хоча я впевнена, незабутнім від був для всіх. Навіть для албанців – все ж таки рекордна кількість опадів за 50 років – це ще те бісове задоволення. Але все по черзі.

Власно мій виїзд розпочався, коли я забрала Шваба з роботи та ми помчали до Мемінгену, звідки в нас вранці був літак до Подгориці. Наш заброньований гастхаус в Мемінгені зустрів нас щирим ароматом баварського навозу, яким шмоніло не тільки навкруги, а й в середині кімнат. Але то є баварський колорит. То є специфіка регіону. За декілька хвилин до нас приєднались наш австрійський друже та пиво, і насолоджуватися південнонімецькими пахощами стало веселіше.

Вранці в аеропорту ми зустріли ще одного виїздюка Троля, потім – дві години льоту і ми в сонячній столиці Чорногорії. Пальми, сонце і суцільний наїбон. Бо незважаючи на передчасне бронювання автівки, з нас зрубили ще додатково грошенят, і таке вже забуте почуття найобки переслідувало нас ще довго. І це не єдине, що нагадувало нам нашу Батьківщину. З правилами дорожнього руху тут так само справи кепські – тобто їх тут теж немає. Проте краєвиди тут зачьотні – гори, море, гранати та ківі ростуть на деревах.

Дорогою хлопці пояснили мені, як необізнаному свіжаку, навіщо ми взагалі сюди приїхали (бо матч збірної був за планом тільки наступного дня), і що таке граундхопінг.

Оселившись в готелі, де увесь персонал, до речі, говорив вільно російською, і в якому цього разу нічим не смерділо, ми пішли у місто займатися тим самим граундхопінгом.

Дісталися стадіону, де чомусь не було кас і не продавали квитків на сьогодняшній матч Черногорія – Данія. Пішли шукати квитки за вказівками місцевих, шляхом несподівано зустріли монумент Висоцького та виявили, що квитки можна придбати у якихось сумлівних бариг. Ну тут вже хлопці хутко все пробили, і оскільки в цьому злачному місці не було нічого, на що можна було подивитися, ми пішли їсти.

Хоча їсти – це було в моєму випадку, а хлопці розважалися грою „впихнемо в себе невпихуєме“, бо я не знаю як можна з’їсти стільки кілограмів м’яса за один раз. Бісов Євротур))) Але в їх очах читалось таке нелюдське задоволення, ейфорія та іноді навіть транс, що я навіть не була впевнена, як вони збираються йти на футбол. Наівна!

За декілька годин до гри в центрі місця вже почалися святкування, зі співанням національних пісень, фаєрами та танцями. Дуже колоритно! Балкани, йопта! Сама гра була дуже насиченою та цікавою, так само як і шалена підтримка на трибунах! Фан-сектори чорногорців викладалися до останньої хвилини гри на повну, просто феєрично! У Шваба тут є про це більш детальніше

Наступного ранку ми нарешті поїхали в Албанію, де на нас вже чекала решта виїздюків. Трохи дивні перетини кордону між цими „братськими“ країнами, „ніфіга собі краля“ на митниці та гучні крики щодо нашого прапору „Україна, брате“ підняли нам вмить ще більше настрій. За декілька хвилин – ми у Шкодрі, де вже усією бандою вирішили подивитися на місцеві руїни бургу. Руїни виявилися крутими!

Після того як обов’язкова туристична та традиційна алкогольна програми були здолені, ми пішли у місто. Передчуття чогось космічного за шквалом емоцій переповнювало моє жовтоблакитне серце. Настрій був у всіх на висоті. Сяяло сонечко, і нічого не передбачувало холєри, навіть той факт, що в нас не було квитків. Нє, ну я, звичайно, здивувалася, чому за тиждень до гри вже не можна було замовити онлайн квитки, але особливо не переймалася.
В місті вже можна було побачити наші кольори та прапори. Агов! Наші в Шкодрі! О сьомій годині за планом був марш, і злива. Причому злива така курварська, що за хвильку ми були мокрими до кісток. Але ніхто не зневажав на ті змочені обставини. В нас в руках були прапори, і ми, якогось біса опинившись у самісінькому початку марша, йшли за vov4ik та барабаном, кричали заряди та божеволіли від емоцій.

Албанці аплодували і це було таке крутяцьке відчуття! Діставшись стадіону і ще трошки там пофєстівалів, ми почали виливати та вижимати воду з усього, з чого могли, найсміливіші роздягалися до трусиків)))). Бо тільки коли опиняєшся в теплому приміщенні, розумієш, як, курва, холодно, і що важкий від води одяг прилип до тіла, ну і виходу з того особливо не було. Добре, що ми не брали з собою паспорти, бо ті бідолашні, хто це зробив, залишилися з мокрими ганчірками замість документів.

Саме тут варто згадати ще, що в нас не в усіх були квитки, і хлопці зникли в незнайомому напрямку, щоб їх пробити. І от тут я тупо не зрозуміла! Чому на пустий стадіон не було жодного квитка для наших вболівальників? Я не маю досвіда виїздів, але маю глузд та логіку, які грають не на користь ФФУ. Як могло так статися, що на касах не було квитків і не можна було нічого зробити? Повний трешак! Врешті решт нам пощастило, тому що один чувак просто віддав нам свої квитки. Але відчуття, що відбувається щось не зовсім правильне, мене не покидало, особливо коли ти опиняєшся на пустому стадіоні і от зовсім нічого не розумієш.

За грою слідкувати було важко, тому що дощ хєрачив майже без зупинки. Але і гра була у порівнянні зі вчорашнім матчем черногорців проти датчан, ніякуща. Хоча було дійсно дуже важко слідкувати за реальністю, бо через холод та дощ, мене почало капець як колбасити, і решту подій я пам’ятую тільки флешбеками. Торс Шваба, який вважав, що голяком тепліше, дурний барабанщик, який не розумів, як користуватися барабаном, і незкінчена злива. Дякувати Богові, наші все ж таки забили у другому таймі, ну як, спочатку забили косовари автогол, а потім вже Ярмоленко забив 32-й гол за збірну, тим самим наблизившись ще на крок до бомбардирського показника Шеви. Огляд гри я залишаю професіоналам. Але тоді в нас ще була надія…

Наступного дня ми ще встигли трохи насолодитися чорногорською природою, яка до біса дуже нагадувала Крим: гори, схожі на ведмедів, лазурне море з кам’яними пляжами, – щось в тому усьому було дуже знайомим та ностальгічним…

Wir sind Weltmeister!

Wir sind Weltmeister!

Ну и конечно я не могу не удержаться, чтобы не написать о футболе.

Месяц чемпионата мира позади – а значит наконец-то появились свободные вечера!

И хотя уже прошло 10 дней с финала, а мы всё равно не перестаём радоваться этой победе.
Мне нравится футбол. Честно. И всегда нравился. Не пропускала чемпионаты с 2000-го года. Но никогда не фанатела и никогда не была болельщицей какого-то конкретного клуба.
Просто наблюдала за событиями. Но после переезда в Германию “нравится” стало приобретать другой характер и в конце концов я превратилась в истеричную фанатку сборной Германии.

Этот чемпионат мира вошёл в историю, как самый невероятный и нелогичный! С самого начала всё было странно. Фавориты выбывали. Коста Рики забивали. Судорожно мы смотрели за нашей командой. И каждый раз после очередной победы боялись, что следующий матч может стать последним. Но они выстояли! И выиграли!

Никогда не забуду этот вечер, эти ненормальные 120 минут, мои искренние слёзы на 113-ой минуте и всю ту вакханалию, что происходила в городе. Такое нужно пережить! Мы все сошли с ума. Люди обезумели от счастья! Все знакомые и незнакомые люди превратились в огромное эйфорическое столпотворение! И это было незабываемо!
Нескончаемый поток гудящих машин, невероятных размеров флаги, простирающиеся на несколько метров, безграничное счастье и гордость! Германия заслужила эту победу как никто другой! И я рада, что наконец-то выиграл честный и правильный футбол!

И я благодарна футболу и нашей команде хотя бы за то, что в этот день все были счастливы, все были едины в этом счастье, вся страна стала единым целом, и никто не боялся высказать своего патриотизма. Я в первый раз услышала, как вся улица поёт немецкий гимн. И это пробирало до мурашек. Никто не думал о войне, на одну ночь мы совершенно забыли о всех проблемах и просто сходили с ума.

Только ради этих эмоций стоит смотреть футбол!!!!!
Так что noch mal vielen Dank an die fantastische deutsche Elf!!!!!! Wir leiben euch! Wir sind Weltmeister!

А это маленький фрагмент того, что творилось в городе!

[youtube https://www.youtube.com/watch?v=LYsAwOmsGag]

Еще немного наших довольных физиономий

Про футбол

IMG_6783Все наслышаны о проблемном немецком национальном самосознании…
Но есть такое время…
когда им можно петь национальный гимн,
носиться с флагами Германии и носить соответствующие футболки,
кричать, что они любят свою страну и свой народ… и еще больше свою команду…
Потому что это время футбола. Большого футбола.

Лихорадка в самом разгаре. Употребление пива переходит все нормы. Магазины не успевают подвозить флаги, шляпы, краски и прочую фанатскую атрибутику.
Ну а т.к. ни Россия, ни Украина не прошли в финал, то и я решила не оставать и поболеть за страну своего проживания.
Результат на лицо – Кто-то порвал Автралию, а кто-то горло.
Но на самом деле это безумно весело. Так держать, Дойчланд!

А еще… мне повезло жить на этаже с двумя парнями – итальянцем и парагвайцем. До сегодняшнего утра – я не задумывалась о критичности ситуации. До начала футбола – они тоже. Так что за еще не закончившийся день и еще не начавшийся матч я уже раз 100 слышала гимн и кричалки каждой из стран.