Вона

Вона

Вона палила мальборо червоний,
Так по-кіношному, до того ж в окулярах,
Гортала щось пов’язане з театром,
І мала незабутні довгі ноги.

Вона мені ніколи не дзвонила,
Воліла спілкуватися листами,
В яких консервувала листопади
Із запахом вина та журавлини.

Вона тримала всі мої дощі,
Тримала міцно, з крапельками смутку,
Хоча вона завжди була в собі,
В її обіймах я знайшла свого притулку.

ЇЇ червоні контури на чашці,
Пластинки, що пропахли нікотином,
Годинами симфонії й вірші,
Коли до біса їдуть усі на світі справи.

Вона мені ніколи не писала,
Проте знаходила мене мені постійно,
Я знала, що ніколи у житті
Не зможу зрозуміти її силу

Та лінію її плечей і рук,
ЇЇ нестримний змах рожевого волосся,
Яке любила розсипати на колінах,
Моїх колінах та моїх долонях.

Вона була прекрасною на смак,
На дотик завжди ейфорійним навіженством.
Вона була. Насправді. На землі.
Вона була. В мені. В моєму серці.

24.10.2018

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

three × 5 =