За нашими порогами

За нашими порогами

За нашими порогами — циклічність,
Оголені спотворені пустоти,
Стривожені обличчя на кордоні,
Думки, що ріжуть нашу пересічність,
І наші недоречні,
але такі природні побажання.
Свобода інколи лунає немов вирок, —
За нами неможливість нез‘єднання.
Ти вибачай, якщо мою сумлінну совість
Торкають інколи звичайні запитання.
Всю турбулентну дійсність в своїй прозі
Опишуть інші. Дихай в мої скроні,
запалені, приречені ковтати
чужі історії із присмаками втрати
та нещасливими кінцівками.
Вночі
я мушу теж
із ними виживати,
Бо за порогами — незрозуміла вічність:
«А що, якщо ніколи не настане,
І як, якщо не буде протидії,
І сірників для остаточного
Зняття останнього кордону».
Невизнана провина.
Біль та зморшки.
Невизнані столиці тих світів,
Які заборонили нам тримати
Свої вибагливі взірці
В спотворених руках, роках та тілі.
Кричи, моя надія, і надалі,
Кричи, ми поруч.
Тримай нас разом, в купі, біля себе
Нам стільки треба ще,
Щоб знищити пульпіт,
Який з‘їдає обезкрилені дерева.
Твоя похмура цільна сивина,
Твої невтомні життєствердні рухи,
Все те, у чому досі певна я.
Все те, у що і досі вірять люди.
12-01-2020