Ми бу́ли всі звичайними колись,
Давно, коли палили потайки за гаражами,
Коли лежали на Азові горілиць
З засмаглими немов вугілля голосами.

Коли стриба́ли по разйобаним будівлям,
Вдихаючи індустріальну млість
І лускаючи сонячне насіння, –
Це все було, це все було колись.

У мене бу́ли довгі русі коси,
Й коліна збиті завжди в темну кров.
Але давно обрізала волосся,
І в кров запечено тепер усе нутро.

Немає більше наших гаражів,
Не стрибають усі, хто більш не з нами.
Ми всі перетворились на мерців
З райобаними внутрішніми швами.

17.06.2018