П’ять років – це зовсім початок життя.
Перші кроки невпевнені, перші нестримані рухи.
Перші ліки, і не по-дитячому хибні страхи,
І стільки нових ворожих пекельних звуків.
Перші звички, які виростають у наші сліди.
Вперше вдарився боляче, вперше батько сказав „терпи“,
Вперше висловив те, що ще два роки тому
сказати не міг, –
Вперше мамі сказав „люблю“, вперше це повторив.
П’ять років – це фрагментарність сучасного забуття.
Це безліч тих, хто головного сказати не встиг.
П’ять років, власно, в мене,
власно, в нас з вами йде війна.
П’ять років вже йде, а скільки ще буде йти?
(с) 07/03/2019