Я бреду по размокающей дороге,
Перемешивая прошлогодний снег
С чувством ностальгии и тревоги
О перепетиях прошлых лет.
Трепетно обняв тебя за плечи,
“Не грусти, родная”, – шепчешь мне, –
“Мы твои страдания излечим,
Всё забудется как в старом страшном сне”.
Загляну у рідні твої очі,
Часу на хвилинку скажем “Стій!”
“Я тебе так люблю, моя Доча!”
“Я тебе так само, Тату мій!”