Зимова подорож до рідної Країни – Частина Перша – Все буде #Дніпро!

Минулий тиждень пролетів як один день. Немов заплющила очі на хвильку – відкрила, і вже ковтаю сніжинки по засніженому Києву, ще раз заплющила – і чую до болі сумні історії у військовому госпіталі файного міста на Дніпрі, заплющила очі знову – і ось я святкую Різдво з родиною в столиці. Сім днів як один… Багато спогадів, старі та нові друзі, улюблені місця, дуже холодні -20 та неймовірно теплі відчуття.
Тексту буде багато. І цього разу – українською, тому що так мені тепліше згадувати про все, що відбулося.

1. Все буде #Дніпро!
Як і планувала, відвідала військовий госпіталь, до котрого потрапляють поранені з АТО та допомогла необхідними ліками.
Тут треба зазначити, в якому жахливому стані цей госпіталь. Катастрафово не вистачає місць, хлопці розташовані прямо у коридорах, а в тих коридорах навіть стіни не пофарбовані. Волонтерів на все не вистачає, за фінансування взагалі мовчу. Один волонтер прибивав якісь плінтуси та ремонтував двері.

В мене було таке враження, що люди збирають той госпіталь як якись пазл: хто ліжко принесе, хто фарбу, хто стіни прошпаклює, а хто просто ковбаси та одяг.

Далі ще цікавіше. Зустрічаємося з сестрою-хазяйкою, яка ретельно прасувала хлопцям штани.
– Волонтери?
– Так. Хотіли запитатися, чого вам зараз не вистачає.
– Ой, як добре, що завітали. Шапок не вистачає. Зовсів. Таких простеньких самих. А ще зовсім немає прального порошку, сама мушу купувати. І якщо не складно, купіть будь ласка, туалетного паперу.

Ми, звичайно, швиденько пішли та придбали все необхідне. Але це просто неймовірно. Невже держава немає коштів навіть на туалетний папір та порошок для поранених???? Тобто на якісь там фестивалі рада виділила мільон гривень гос. бюджету, а на туалетний папір для тих, хто проливає кров – ні??? Не кажучи вже про одяг та їжу. Звичайно, ні… Бо той самий уряд, чи хтось там зверху приказував хлопцям здавати позиції, бо комусь то вигідно. Солдатам не платять зарплату, не дають звання, а інколи навіть відбирають, якщо ті не погоджуються зі зрадою нашого “щирого” уряду. І це не просто плітки, це те що розповідають поранені, які на жаль давно вже зрозуміли, шо нашому уряду вони не потрібні.
Але найбільше мене вразила недостатня психологічна підтримка та реабілітація солдатів. Військових психологів не вистачає. А тим часом війна руйнує особистості. Хлопці повертаються “на гражданку” і зустрічають прірву. Дружини їх покидають, родини руйнуються, герої не витримують… Суіцид та алкоголізм – страшні реалії “дембеля”.
“Всяке трапляється тут. Багато хлопців залишаються самотні, – розповідає сестра-хазяйка, – от наприклад привезли одного хлопця, високий, красивий, але дуже поранений. Думали не витягнем, адже занадто серьозна травма голови була. Дружина недовго думаючи покинула його. А ми після тяжкої боротьби все ж таки врятували йому життя та поставили на ноги. А він у перший день після виписки повісився дома…

…І капітанів я бачила, які з важкими травмами на колінaх годували своїх солдатів, ночі не спали, тільки б почути перші ознаки життя своіх братів після контузу”…

Ми обмінялися контактами з сестрою, міцно обійнялися та пообіцяли допомогати. А потім я швиденько побігла вниз, щоб приховати вже розриваючи усе в середині сльози…
Не можу я не приймати таке близько до серця. І зрозуміти не можу. Не можу і не хочу.

Гуляємо по Дніпру, по Алеї Небесної Сотні (так, у патріотичному Дніпрі є своя така Алея), і я крізь сльози радію жовто-блакитним кольорам, якими місто просто сяє – на дитячих майданчиках, в кожному авто, впродовж вулиць на оградках – адже саме заради ціх кольорів, а не заради злочинців у раді та кабміні, боряться та все ж таки вмирають найкращі сини моєї Країни…

Але були і радісні події.

Зустріч зі старим другом (дякую тобі, друже, за допомогу та тепло), ностальгічні прогулянки по казковому місту, в якому я не була вже більш 5ти років, найсмачніший глінтвейн (але я гадаю, смачним він був завдяки -20°C), Зоряні Війни солов’їною та несподівано але – Паб Махно у центрі міста (усім рекомендую чорну кавову наливку – дуже яскраві почуття 🙂 ).

Все буде Дніпро! Все буде Україна!

2 thoughts on “Зимова подорож до рідної Країни – Частина Перша – Все буде #Дніпро!

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s