ЗИМОВА ПОДОРОЖ ДО РІДНОЇ КРАЇНИ – ЧАСТИНА ДРУГА – ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ…

Київ зустрів мене суворими температурами та величезними кучугурами снігу, за яким я так скучила. А в аеропорті мене зустрів той, за ким я скучила набагато більше ніж за снігом. В аеропорті улюбленої столиці мене зустрів той, за ким я скучала все своє життя.

Я бреду по размокающей дороге,
Перемешивая прошлогодний снег
С чувством ностальгии и тревоги
О перепетиях прошлых лет.

Трепетно обняв тебя за плечи,
“Не грусти, родная”, – шепчешь мне, –
“Мы твои страдания излечим,
Всё забудется как в старом страшном сне”.

Загляну у рідні твої очі,
Часу на хвилинку скажем “Стій!”
“Я тебе так люблю, моя Доча!”
“Я тебе так само, Тату мій!”

І через все це, то було найкраще Різдво у моєму житті! Моє перше Різдво з моїм татусем!
Надзвичайно тепло було спостерігати усі ті дрібні звички татуся, і розуміти звідки в мене такі ж самі звички… такі ж самі думки… такі ж самі смаки…

І через все це, то було найтепліше Різдво у моєму житті, незважаючи на -20. Ми гуляли засніженими вуличками Подола, грілися кавою на Контрактовій, фотогруфувалися біля кожної ялиночки та милувалися нашим неповторним Києвом. То була маленька казка у Дитинство, яка запізнилася років так на 20. Але краще пізно, ніж ніколи.


А в останній день свого перебування у Києві я все ж таки вирішила піти на Майдан. До останнього чекала та пересилювала себе, бо знала, що буде боляче. Боляче і було. Символічно вигострювався на фоні білого снігу чорний-пречорний Дом Профсоюзів, як привід темряви; нестерпно дивилися на мене з-під засніжених плакатів очі загиблих Героїв; до болі в кожної клітиночки я проводила руками по портретам нашої славної Небесної Сотні. Я йшла вверх по Інститутській та згадувала, як під час свого навчання в Україні ми часто на канікулах мандрували ціми сходами, пили пиво та раділи літньому сонячку. Але тепер ніколи більше не будуть ці місця пов’язуватися з літом. Майдан та Алея пропахли кров’ю найкращів синів Країни на літа, тут живуть біль та сльози нашої Нації, тут назавжди залишаться жахливі відеоряди двухминулої давності. І навіть очі заплющувати не треба. Події початка 2014-го року тінню ходять тут за тобою, летають у повітрі та жалісно відгукуються в серці.

 

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s