Як небезпечно бути волонтером…

Останнім часом моє ім’я та ім’я моїх колег та друзів дуже старанно намагаються скривдити певні люди. Тож цією розповіддю я вирішила оприлюднити свою хроніку подій.

Декілька місяців тому я раділа здійсненню однієї з моїх найдавніших мрій – виходу в світ нашого журналу Gel[:b]lau. Тоді я навіть уявити не могла, що нашою доброю справою спробують скористатися для якихось недобрих намірів…

Мене та мою команду намагались скривдити, паплюжити, налякати. Нам неодноразово погрожували.

Пролог – як все починалось або маленький ліричний відступ.

Усе почалося одного вечора в одній маленькій затишній квартирці у Штутгарт-Вест. Ми гралися з кроликами, які намагалися згристи нове видання мого улюбленого журналу Blau (Blau – відомий журнал про мистецтво). Думка про створення щось нового та незвичного не давала нам спокою.
–  Ой, Антоне, дивись, а чому ми вигадуємо якісь дивні назви. Все повинно бути просто.

 У цей час кролики з насолодою дожовували буковку «В» в моєму «кунстмагазині».

–   Назвемо часопис «Gelblau».
–  Тобто ти маєш на увазі швабське «Gel»?
– Я мала на увазі «жовто-блакитне», але так навіть краще. І давай тоді в логотипі двукрапки зробимо, як швабська пивоварня. Вони тією кампанією додадковим символом нашого міста стали.
–  Ти маєш на увазі…? І Антон швиденько почав стучати пальцями на своєму комп’ютері.
–   Ось, дивись.
–  Егеж! З крапочками і дужечками! Так. Файно як! Все геніально завжди просто! Мені дуже подобається!

Так і зробили… але як виявилося не все так було прозоро та щиро, як ми, наівні ідеалістичні волонтери,собі уявляли.

Факт 1. Інтелектуальна власніть назви та ії графічного оформлення належать мені та моєму колегові. Письмові докази існують. Інтелектуальну власніть не можна відібрати. Можна лише надати певні умови використання (згідно з UrhG, Bundesrepublik Deutschland).

Факт 2. Оскільки ми не мали певних фінансових ресурсів, щоб друкувати журнал, було вирішено робити нульовий пілотний випуск за допомогою спілки «U.i.S. e.V.» , бо проект – цілком волонтерський, тож відповідає діяльності неприбуткової організації. Голова спілки обіцяв виконувати завдання видавця та не втручатись в креативний процес створення журналу. Хоча потім усі обіцянки були неодноразово порушені.

Пілотний часопис вийшов в світ. Хоча було дуже багато сперечань стосовно матеріалу та порушених обіцянок. Усю Німеччину облетів, усю Країну, навіть до АТО потрапив. «Доня, я роздрукував твій віршик нашим хлопцям. Вони там вашій команді так дякували», –  пише мені татусь. «Дякую, тату, це така мотивація робити цю справу далі».

Замотивовані та горді ми відразу розпочали роботу над першим – офіційним – випуском часопису. Розпочали з чіткого розподілу обов’язків. Я та моя колега відповідаємо за наповнювання та редакцію. Голова спілки і далі виступає як видавець та займається лише фінансовими питаннями без всякого втручання в творчий процес.

Підготували редакційний план, знайшли нових авторів, зробили макет, написали самі багато чого. День і ніч горіла робота над часописом. Одні тільки комікси та усі малюнки нашої чарівниці-ілюстраторки скільки часу займали. Але потім, раптом все пійшло якось не так.

Дизайн та ілюстрації не сподобались голові, який не те щоб є професіоналом чи дизайнером, але просто вважає себе найголовнішою людиною всесвіту. Заплативши (!!!) гроші якомусь невідомому дизайнеру,про що ми дізналися абсолютно випадково, він відмовився брати нашу двухмісячну працю. Письмові докази цих стверджень існують. Це було дуже неетично, на наш погляд.

На наші прохання освітлити нам фінансовий бік справи він відмовився відповідати. Але ми все робили, робимо та будемо робити безкоштовно. Проект волонтерський, ми усі працюємо або вчимося, а у вільний час протягом трьох місяців працювали над нашим часописом.

Факт 3. Після перших суперечок в усієї команди окрім «ЕМ» зникає доступ до суспільного файлообмінника. Навіть зараз не розумію чому. Усі тексти всеодно були в нас, бо ми їх писали. Так само це стосується верстки, яка цілком зберігається на наших власних комп’ютерах. Але там були «робочі» переписки, суперечки, які, мабуть, могли якось недобре висвітлити голову. Наприклад, там були суперечки стосовно того, що я не маю права публікувати свої вірші (які були присвячени нашим солдатам) російською мовою.

Факт 4. Учасників проекта блокують у групі на фейсбуці «Ukrainer in Stuttgart», яка не має ніякого відношення ані до спілки, ані до часопису. Хоча саме ми створювали новий логотип («Кобила Дуся») для цїєї групи, хоча саме ми створили новий ребрендінг для спілки.  Гадаю, що фото з презетації навіть зараз там лежать. Там Ви побачите мене та інших членів команди часопису.
Користуючись моментом хочу нагадати, що я, як один із трьох дизайнерів того проекту офіційно не давала дозволу користуватися логотипом. Користування можливе лише за згодою усіх трьох дизайнерів. Мій колега, АВ, також свого дозволу на це не давав. Тож голова спілки не має ніякого права використовувати будь які наші розробки (згідно з UrhG, Bundesrepublik Deutschland): наприклад, банери у фейсбуці, візитівки, письмові бланки, картки членства тощо.

Факт 5. Учасника команди часопису «ДП» звільняють з посади адміністратора групи, щоб він більше не міг нас допустити туди. Тож ніякої можливості захистити себе там ми не маємо.

Факт 6. Голова спілки зникає. Він не відповідає ані на числені дзвінки команди, ані на повідомлення протягом майже двох тижнів. Людина зникла. Докази цих слів існують.

Факт 7. З’ясовується протилежна інформація від рекламодавців щодо оплати реклами.

Факт 8. Часопис як такий зареєструвати неможливо, бо існує закон про свободу слова та преси. Але можна зареєструвати свій логотип (марку), що ми і зробили, щоб захистити себе юридично.
Власники логотипу можуть самі вирішувати, хто буде видавати їх продукцію.

«Трохи» збентежені та засмучені ми все одно думаємо про наших читачів. Адже на наш часопис так чекають. Тож зав’язавши пояси та відмовившись від нових туфлят, ми вирішуємо надрукувати часопис за свої власні кошти, щоб встигнути до назначеного терміну. Часопис подається до друку.

Але коли друкувальні машини вже почали свою справу, несподівано з’являється голова спілки. З’являється, щоб нам погрожувати. Після марних спроб вирішити проблему професійним шляхом голова спілки починає полемічну кампанію в соціальній мережі, до якої в нас більше немає доступу.
Це ж легко писати в себе дома якісь там пости, коли забанив усіх своїх опонентів. Якщо ще не заблоковані люди намагались відстояти наші права, їх одразу або вдаляли або блокували.
Це ж легко писати неправду та кривдити волонтерів тихо в себе в берлозі, заховавшись від усіх. Це ж легко розповсюджувати неправду у фейсбуці (проте не мати мужності самовласно відстоювати свою позицію), взявши собі в підтримку людей абсолютно не причетних до ситуації.

Транспаренція та демократія в усій красі. Звичайно багато хто навіть не маючи уяву про правду зробив собі якісь там висновки.

Паралельно з цим випливають ще декілька цікавих фактів.

Факт 9. Коли я звернулась до адміністрацій найбільших українських громад Німеччини, мене повідомили, що членів та адміністраторів цих громад без причин також заблоковано в штутгартській групі фейсбука.

Факт 10. Виявилось, що подібні атаки на волонтерів трапляються у Штутгарті та його регіоні не в перший раз. Волонтерам забороняли збирати речі для України, ставити вистави, представляти Україну на культурних святах міста, зокрема на Stuttgarter Sommerfestival der Kulturen  та проводити культурні заходи. За усіма тими заборонами ми знову знаходимо одне й те саме ім’я.

Факт 11. За два дні до презентації часопису зникає перевізник, який обіцяв привезти нам журнал. Такий собі збіг.

Факт 12. В наших поштових скриньках ми знаходимо листи від адвоката з вимогою до КОЖНОГО, хто отримав листа, заплатити майже 500 євро адвокатові та підписати документ, згідно якому інтелектуальна власність на марку належить U. i. S. e. V., щоб уникнути штрафа у розмірі 5.500 €  з КОЖНОГО за КОЖЕН раз використовування марки Gel[:b]lau. Цікаве те, що члени цієї організації не знали абсолютно нічого – ані про часопис, ані про лист від адвоката до нас. Поза їх спинами зробили юридичні звинувачення та від їх імені розвели демагогію у фейсбуці.

Але з цією спілкою взагалі щось дивне (прошу не плутати групу у фейсбуці та зареєстровану спілку, які хоч і мають одне й те саме ім’я, проте нараховують різну кількість людей і мають різний юридичний статус).

Тут в мене виникає багато питань до спілки:

1.Чи бачили Ви, як проводились кошти за друк пілотного випуску по Вашому банківському рахунку?
2.Яким чином проводиться фінансова відповідальність та наскільки прозора Ваша фінансова політика?
3. Скільки зустрічей було проведено спілкою? Чи є протоколи тих зустрічей?
4. Чому в Вас немає в спілці демократії? Тому що згідно Вашому статуту голова спілки може робити все, що йому заманеться.

Як так – спілка звинувачує нас в крадіжці того, що ми самі зробили? А деякі члени спілки взагалі подали звинувачення самі на себе, бо мій колега є членом спілки, від якої він отримав лист-погрозу.

Ми навмисно не робили ніяких відповідних «кампаній» у соц. мережі, бо не вважаємо це етичним. Хто має до мене якісь запитання, я завжди відкрита до всіх.

Ліричні відступи на десерт

Пару слів у свій власний захист. Гадаю, що навіть цей блог підтверджує усю абсурдність таких звинувачень в мій адрес як «крадійка», «гопнік», «рейдер», «голодранець» «хоче нажитися» (???)  Хоча навіть не уявляю як можна нажитися на безкоштовному журналі, за який ми самі заплатили). Люди, які знають мене особисто, підтвердять за для чого, і за для кого я живу, і якими принципами керуюсь. Так, я з Донецька, але це не означає автоматично, що я «гопник».
Я – волонтер, який підтримував та продовжує підтримувати армію.
Я – творча людина, здатна до емоцій, особливо, якщо мова йде про інтелектуальну власність, про результати моєї праці та ії майбутнє. Усім нетворчим людям це, може, складно уявити. Будь-яка ідея – це мов дитина, яку плекаєш та будеш відстоювати до кінця. Так само і з часописом.
Я – рекламіст-маркетолог та графічний дизайнер за фахом, який створював цей часопис керуючись певними професійними знаннями.
Насамкінець, я – письменниця за хобі, тому багато текстів писала сама.

Дуже прикро, що навіть тут, за 2000 км від домівок ми знаходимо приклади, як особисті інтереси, чи то фінансові, чи то амбіційні намагаються зупинити волонтерські проекти та позбавити молодь можливостей розвитку та самореалізації, відібрати добру справу, яка мала та має мету прославляти культуру нашої країни.

Яку мету переслідує голова спілки я не знаю. Навіщо це все? Навіщо скандали, брехня, адвокати? Ми ж безкоштовно лише бажаємо робити щось корисне заради нашої культури.

Висновки робіть самі.

З повагою до усіх
Ксенія Ануфрієва a.k.a. Ксенія Фукс

П С Розширте цю інформацію усім, кому вважаєте за потрібне, усім, хто хоче прославляти та поширювати культуру України, усім, кому важлива правда.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s