Berlinale як дзеркало сьогодення

Люди з великими плакатами, яскраві листівки та флаєра, купа преси, дипломати, гільдія Європейської Кіноакадемії – саме так розпочався найзворушливий для мене кінопоказ на Берліналє цього року. Причина – світова прем’єра документальної стрічки режисера Аскольда Курова The Trial: The State of Russia vs Oleg Sentsov.

Навіть сама назва картини лунає як чітка констатація факта, та привертає увагу міжнародної спільноти до чергового терору “маленького карлика” великої псевдодержави. Адже, у фільмі досить прозоро показано як щирого патріотичного режисера засуджено до 20-ти років ув’язнення через буцім-то терористичні дії. Тому що попри всі конституції, міжнародні статути і т.п. в РФ все діє згідно старому закону “Немає людини – немає проблеми”; “неугодные” – вбиваються чи засилаються в Сибір, і прогнозів на покращення ситуації, на превеликий жаль, ніхто, принаймі зараз, не бачить. “Еще не сложились обстоятельства, при которых возможно освобождение господина Сенцова”, – промовляє жуткий карлік.

“Наші прогнози поки позбуті оптимізму, – стурбовано каже Наталія Каплан, сестра засудженого, – поки усі дні як дні сурка – ніяких змін, а мати Олега боїться не дочекатися сина”. Але активісти та режисерська спільнота не залишають надії та продовжують збирати підписи для петиції щодо амністії Олега. “Хоча вирішення цього питання можливе тільки політичним шляхом”, – каже пані Каплан. Після показу усі глядачі фільму підняли догори листівки #Free Oleg Sentsov, фотографії цього флеш-мобу вмить облетіли простори Інтернету. Та чи приведе це все до позитивного результату покаже лише час. Головне, щоб було не занадто пізно…

Залишаючи тему Олега Сєнцова, хочеться зауважити, що Кінофестиваль в котрий раз віддзеркалює гострі питання сьогодення, яке, на жаль, забарвлено важкими темними фарбами.  70 відсотків фільмів фестивалю присвячені війнам, толерантності, людяності та людської гідності. Чітко простежується крізь програмний буклет фестивалю, що війна – його лейтмотив. Багато картин присвячено і другій світовій війні, як наприклад, фільм, який відкривав конкурсну програму фестиваля “Джанго”. Французька стрічка Єтьєна Комара розповідає про відомого музиканта Джанго Рейнхардта, якому дивом вдалося врятуватися в умовах злочин проти людяності за часів окупірованого Парижу 1943-го рока. Неймовірна музика, яку було частково відтворено, торкається глибин душі та змушує побачити, чи краще сказати почути увесь біль музиканта та його народа.

Ще один фільм, який привернув нашу увагу – гостросюжетна драма”The Dinner” (Вечеря), який екранізує роман Хермана Коха. Ця стрічка, на кшталт гострого ножа, влучає в саме серце сучасного суспільства. Фільм наповнен флешбеками та ретроспективами, які кардинально перевертають перше сприйняття головних персонажів. Хто здається нормальним, виявляється монстром, який готовий йти по трупам аби прикрити злочин дітей, і навпаки цинічний сноб виявляється єдиною розумною людиною, яка керується моральними принципами.

Наступний фільм, який нам довелось побачити “Es war einmal in Deutschland” (Одного разу в Німеччині), в якому показано життя євреїв в повоєнній Німеччині. Фільм знято у жанрі трагикомедії, – таким чином режисер хотів донести до глядача, що іронія та гумор – це еліксири життя, які допомагають пережити жахливі подї минулого.

Постає питання, чому саме зараз стільки фільмів присвячено війні. Гадаю, що це невипадково.

 

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s