Післяконцертне. Бумбокс

— Не встигнемо, попереду пробка. Клятий А6!!! А інтерв’ю за дві години.
— Все встигнемо! Гугл мєпс нам навіщо? Зараз ми ту пробку і той А6 об’їдемо.
В цей момент з машини поряд раптом виникає жовто-блакитний прапор – Егей, фанати!
Не ми єдині поспішаємо в післяробочий часпік до Франкфурту, де минулої п’ятниці відбувся концерт Бумбоксу.
Саме у місті на Майні і розпочався їх міні-тур, який об’єднав п’ять міст Європи.

19.29 і ми зі стопроцентною пунктуальністю дісталися концертного холу. Десь в середині вже лунали знайомі звуки – закінчувався саундчек.
А я нервувала мов школярка. Бо ніколи б не подумала десь в далекому 2006-му, коли “Вахтерам” та “Квіти у волоссі” заполонили усі радіомережи, студентські конференції та вечори біля костру, що зможу коли-небудь поспілкуватися з Андрієм перед концертом.

А сам концерт був пречудовий.  Дуже здивували нові аранжування старих пісень. Так, наприклад, нове аранжування “Квітів у волоссі” та “Бета карантину” зовсім збили з пантелику в гарному сенсі, досить неочікувано та по-іншому, але не менш круто.

Після першої пісні Хливнюк попередив “Терпіть! Ми будемо грати нові пісні”. Але терпіти, звичайно, нічого не треба було. Нові пісні – нові емоціїї і нові враження. Хоча окрім абсолютно нових пісень гурт виконав і свої класичні візитівки на кшталт тих самих “Вахтерам”. І саме цей мікс старого та нового показав, як розвинулася група, як вона подорослішала, як змінився напрямок лірики. Адже між “Меломанією” та “Терміналом Б” чи “Людьми” – ціла вічність, не тільки гурт, світ змінився. І це відчувається в їх піснях.

Особливо вразило до мурашок виконання “Пеплу” та “Колишньої”.
Під час “Пеплу” голос Андрія проникав кудись дуже глибоко в середину, чіпав там усі струночки душі і натягував їх до тремтіння. Дуже чуттєво, дуже проникливо та лірично.
Останньою була виконана пісня Скрябіна “Спи собі сама”, але тут без слів. Все зрозуміло і так.
А ще, на відміну, від деяких, Андрій не втік після концерту кудись за сцену, а пішов до фанатів: селфі, автографи чи просто пожати руку – для нього це було само собою. І це круто!!!

Тепер залишилося написати статтю з інтерв’ю та чекати нову пластику, яка повинна зовсім скоро з’явитися.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s