Кінофестивалі для чайників. Обережно. Викликає залежність

Вже п’ять років поспіль лютий для мене асоціюється лише з однією подією, а саме з Берлінським кінофестивалем. Саме з Берлінале почалася, власно, моя кінолихоманка. Лихоманка в прямому сенсі слова, тому що на відміну від інших фестивалів, тут все відбувається в зимному місяці, а для того, щоб отримати довгоочікувані квитки, треба простояти не одну годину в чергах. Але все за порядком.

Якщо Ви також починаєте рік з кінооглядів, маєте величезні списки „must watch“, знаєте напам’ять діалоги з улюблених стрічок, а в кінотеатри ходите частіше ніж в бари, то скоріш за все, ви теж завзятий кіноман і теж не можете уявити свого життя без кіно. І якщо Ви до цього часу ще не потрапили до жодного кінофестивалю, але мрієте про це — цей матеріал буде для Вас корисним, але попереджаю, кінофестивалі викликають залежність.

Оскільки кінофестивалів на сьогодні розплодилося чимало, серйозні експерти з Міжнародної федерації асоціації кінопродюсерів FIAPF (Fédération Internationale des Associations de Producteurs de Films), ведуть список „акредитованих фестивалів“ – поняття „фестивалі класу А“ походить саме від цього. До зіркових „конкурсних“ фестивалів FIAPF належать кінофестивалі в наступних 15-ти містах: Берлін, Канни, Локарно, Гоа, Каїр,Карлови Вари, Мар дель Плата, Монреаль, Москва, Сан-Себаст’ян, Шанхай, Таллінн, Токіо,Венеція, Варшава.

Моєю давньою мрією було потрапити в один рік одразу на три найпрестижніших фестивалі Європи — Берлінале, Канни та Венеція, і минулого року мені це вдалося.
Отже, мої особисті враження та лайфхаки з цього приводу.

Берлінале — одна з найочікуваніших подій кіноспільноти. Зі всього світу сюди з‘їжджаються кожен рік близько півмільйона гостей, що робить його найвідвідуванішим кінофестивалем світу. В чергах в кінокаси можна почути безліч різноманітних мов і обговорити усі новини світового кінематографа. І саме в цьому увесь шарм Берлінале, фокус якого полягає не на комерційному кіно, а на кіно з соціальним підтекстом. Фестиваль якнайкраще віддзеркалює найгостріші суспільні проблеми — чи то #metoo-дебати, чи війни,чи екологічні катастрофи, чи дискримінація. До речі, цього року тут встановлено рекорд – 41% картин-номінантів знято режисерами-жінками. Для зрівняння: в Каннах минулого року жінки представили 14% фільмів, а у Венеції — лише 5%. „Дискусії минулого року відкрили нам очі, ми почали приймати більш різноманітні рішення. Але ми б ніколи не номінували стільки жінок, якщо б фільми були поганими“, – наголосив на цьогорічній пресконференції директор Берлінале Дітер Косслік (www.faz.de).

Отже, що потрібно, щоб потрапити на Берлінський кінофестиваль?
Берлінале — відкритий для всіх, і тому потік гостей цілком зрозумілий. Але забудьте про придбані заздалегідь онлайн квитки — цей номер тут не працює. Після 3-х секунд включення онлайн-продажів, які, до речі, розпочинаються за декілька днів до відкриття фестивалю, квитки вже всі розкуплені. А тому лайфхак номер один — запасаймося термосами, рукавичками та теплим взуттям та прямуємо до кас. В місті працюють чотири каси з перепродажами, де можна придбати квитки на наступні дні фестивалю, звісно, якщо пощастить. Щастить рідко, але дива теж трапляються. Взагалі, полювання на Берлінале-квитки — це ще той азарт!

Найреальніше отримати квитки за декілька годин до сеансу, коли всю решту звільнившихся квитків вкидають в каси кінотеатрів, де їх безпосередньо покажуть. Але варто прийти набагато раніше відкриття кас, і тоді – це майже стовідсотковий успіх. На одну особу видають максимум два квитки і платити можна тільки готівкою!!!

Що стосується червоної доріжки, тут теж все просто, просто та холодно. Хто прийшов першим, той стоїть в перших рядах, щоб побачити зірок, сфоткатися з ними, обнятися чи взяти автограф. Не всі зірки приїжджають в перший день, більшість — саме в день прем’єр,які розкидані в перший тиждень фестивалю. В перший день відкриття приїжджають за правилом журі, творча команда фільму, який відкриває фестиваль, ну і якщо пощастить, ще якісь „зальотні“ таланти. Всі церемонії також транслюються лайф поруч з Берлінале Палац— в Sony Centre. Дрес-код тут досить демократичний у порівнянні з Каннами чи Венецією. Простіше сказати — його немає. Ну бо навряд чи хто відважиться в лютому прийти сюди в шортах та капцях, але навіть якщо і так — в Берліні цим теж нікого не здивуєш.

 

Чому ж варто приїжджати до столиці Німеччині наприкінці зими? Та тому що тільки невелика кількість фільмів фестивалю виходить потім у світовий прокат, на то воно й некомерційне кіно. Некомерційне, справжнє, художнє та не дуже — тут вже спрацьовує суб’єктивний фактор. Але кожен кіноман знайде тут саме для себе щось особливе обов’язково. Бо на відміну від Каннського „колеги“, Берлінале орієнтується на а)геополітику — а тому приділяє увагу тому, щоб у програмі були представлені фільми зі всього світу; б) на соціальне кіно „не для всіх“ – для якого тут навіть вигадали новий жанр – „прогресивна драма“.

Окрім головного конкурсу тут також працюють інші програми, до яких можна потрапити навіть режисерам-початківцям, наприклад: „Панорама“ (міжнародне артхаусне кіно), „Форум“ (експериментальне кіно), „Покоління“ (дитяче та юнацьке кіно), Berlinale Shorts (короткий метр). І іноді там можна натрапити на справжні кіношедеври!

Канни — найгламурніший фестиваль Європи та усього світу, який проходить у травні.Найгламурніший та найавторитетніший (ну бо, гламур має мати виправдання). Потрапити режисерам сюди не так вже й легко, але як і в Берлінале тут також окрім головної програми є низка додаткових: „Особливий погляд“ (саме в цій секції, до речі, отримав нагороду Сергій Лозниця у 2018 році за стрічку „Донбас“), „Сінефондасьон“ (студентське кіно), конкурс короткого метру та „Двотижневик режисерів“. Показів тут у порівнянні з Берліном (приблизно 400 фільмів в програмі) набагато менше, проте, штучних частин тіла —набагато більше.

Але потрапити до Канн важко не тільки режисерам, а і глядачам, оскільки це закритий„міжсобойчик“. Себто, квитків у касах немає, як власно і кас. Існують тільки запрошення та так звані „білі квитки“ – коли тебе через статусність пропускають будь куди.

Перед показами тут можна побачити велику кількість людей з різноманітними плакатами,які готові на багато чого, щоб отримати чи виклянчити перепуски на перегляди. Бо славнозвісний „Палє“ (Palais des Festivals) на лазурному узбережжі не може не притягувати.В Каннах, на відміну від інших фестивалів, діє дрес-код, і на вечірні покази ви не можете припертися в casual та кросівках. Вас просто не пропустять. Black-tie і все таке.

Тому лайфхаків в мене не буде. Якщо Ви не маєте ніякого відношення до кіноіндустрії, то скоріш за все, потрапити на перегляди фільмів вам не вдасться.
Окрім кіносеансів тут також влаштовуються гламурні вечірки, типу „в рамках фестивалю“,але як Ви розумієте, потрапити на круїзний лайнер з Кім Кардаш’ян може також не кожний,та, якщо чесно, не кожний має те за мету. Україна, до речі, також влаштовує тут свою вечірку, яка не залишається поза увагою зацікавлених осіб.

Венеціанський кінофестиваль — найстаріший у світі, і був заснований в 1932-му році як кінематографічна частина Венеційського бієнале.
Фестиваль проводиться в кінці серпня на острові Лідо з не менш мальовничими (ніж на Лазурному узбережжі) видами на Венеціанську лагуну Адріатики. Гламуру тут теж вистачає, але пафосу набагато менше. А ще… Спекотне італійське сонце, дешевий чи безкоштовний аперол, неймовірно вродливі італійці та досить безпроблемне придбання квитків. Так, цей фестиваль, як і Берлінале, цілком відкритий для гостей. Квитки цілком можливо купити онлайн або в касах навіть за день чи в той самий день показу.Пояснюється це, на жаль, тим, що ажіотажу до Венеціанського фестивалю суттєво менше,ніж до його „молодших братів“. Хоча Венеціанський Лев і досі вважається авторитетною та престижною нагородою. Чому ж менше ажіотажу?

По-перше, фестиваль проводиться не в самій Венеції, а поблизу, на острові Лідо, і добиратися сюди трохи проблематично — водні кораблики дещо коштують, а жити на самому острові теж не варіант — досить обмежена кількість готелів, і знову ж таки ціни. Ми жили в місті і їздили поромом, на який витратили більше грошей, ніж на кіно-квитки. Окрім цього, Венеція збігається по датах з фестивалем в Торонто, який на сьогодні все більше привертає увагу журналістів та професіоналів кіноіндустрії.

Проте, не зважаючи на це, я прекрасно провела тут час. Без берлінської метушні, а як і все в Італії — не поспішаючи. Спокійно замовила квитки: дещо онлайн, дещо в касах. На відміну від Берліна, усі кінотеатри тут розташовані компактно і все поруч. Дрес-код теж набагато лояльніший ніж в Каннах. Хоча тут неможливо не хотіти виглядати гарно — блискучі помости Венеції зроблені для витончених підборів та гарних суконьок.

Стосовно програми тут теж все трохи лояльніше — без комерційного кіно зіркових голлівудських режисерів тут не обходиться, проте, і для авторського теж знаходиться місце. Окрім головного конкурсу теж існують декілька секцій — Горизонти (Orizzonti), конкурс короткого метра (Corto Cortissimo), позаконкурсні покази, міжнародний тиждень критики (Settimana Internazionale della Critica) та конкурс авторського кіно (Giornate degli Autori). Ввечері між або після показів тут можна також чудово провести час,насолоджуючись прохолодним вином та прекрасним видом на узбережжя. Проте, розклад поромів треба мати в кишені, аби вчасно повернутися додому. До речі, якщо хочете побачити нормально Венецію, то ніч для цього — найкраща пора доби, оскільки тільки вночі місто позбавлено шалених натовпів туристів.

На цьому поки в мене все. Проте, в моєму списку стоїть ще декілька європейських кіноподій, для того, щоб завершити колекцію.

Comicon Stuttgart 2016

One of my dreams is to visit the greatest and the biggest Comicon in San Diego. Till this dream is remaining to be realized, we got a fantastic surprise. Comicon Germany has found its place in our Stuttgart. We bought the tickets almost 1 year in advance! Cause that was the event for the whole Europe and not only for Germany.
Here is my compilation about the first official Comicon in Germany!

Swan Lake. Reloaded or Tchaikovsky, we are sorry!

Ultra modern electro/hip-hop/dubstep mix of the famous swan lake suite (op.20, Act II),
h-addicted girls with leather over-knees boots and a cruel pimp/drug dealer,
red-light district and acid parties, incredible lasershow effects and of course love and sensitivity!
All this is happening when Tchaikovsky meets street dance!
All this is modern dance!
The modern dance I can’t but enjoy and re-watch again and again!

Rather unpredictable and really courageous version of the epic love story rearranged by a very talented scandinavian choreograph Fredrik Rydman, who by the way choreographed the opening number at the Eurovision Song Contest 2013 in Malmö on May 14 and co-developed and choreographed the stage presentation of Måns Zelmerlöw’s song “Heroes” (oh yes, we all remember that swedish reprrrrrresentative that year ;).

From the first seconds of the performance we were really speechless and impressed. So great was the mix of laser projection, modern dance techniques, great bits, bright and unusual costumes, brilliant decorations and… well, yes… rather an unusual version of the Swan Lake.

Instead of the prince Siegfried’s birthday anniversary in the royal palace we contemplate a bright junky party, instead of a tender and fragile swan Odette we observe a heroin-addicted hooker and her “splendid” colleges, instead of Rotbart – a not much better pimp and a drug dealer.
And still the story was more than amusing and catchy and till the last moments we were really hoping that in the reloaded version we would see the happy end. In vain…

The performance was really created with a great sense of humour. That was the first time when I was laughing so much during the dance performance. But at the same time the love story line of the cute prince and at the end “clean” “princess” was performed really sensitively and touching.

Maybe in some moments I was missing a bit of pointe technique and beautiful arabesque that we can usually find not only in classical ballet but in contemporary as well. Still you should differentiate between the academic ballet and the modern dance. They are incomparable, they have different characters, different emotions and different moods.

The music of the performance is also worth mentioning, so that I already put it in my playlist. Successful rearrangement of the eternal melodies – maybe our dear Pyotr Ilyich didn’t expect such an upgrade of his composition but we indeed enjoyed it!

The whole bunch of impressions you can find here.

Unconventional art can also be great and true!

 

 

Frankfurt Buchmesse

At last I visited the world-famous book fair in Frankfurt.
And there was a lot of surprises – as positive – as negative ones.
But still it is a place for all the bookworms as me 🙂

Firstly, I was impressed by the design of the fair as well as the separated booths.
The design of bookshelves and reader corners were really worth seeing.
For all design lovers there were plenty of really creative book covers and books layouts.
I was also happy to find our Ukrainian representatives there. Certainly everything they presented was connected with the war – even comic books. But this is our reality now. Still it was rather touching to spend time with our publishers there, to exchange information and of course to buy some ukrainian treasures.
And I was really disgusted by the huge russian booth that you could see far behind because of the communistic colours, big square… and absence of people. Really I love russian literature and in spite of my hatred to this country I still read classics and respect literature traditions that I have been fond of since my childhood. But instead of interesting books we found there only communistic shit with the portraits of Stalin and the book “Our great Castles” with OUR, UKRAINIAN CRIMEA on the cover. That was really creepy.

We also went throw the ART/Design Department and were more than satisfied with the awesome books – I would buy literally everything there.

As for the negative impressions I really didn’t understand why the organisation was so poor. The book departments were all mixed up – cooking with art, kids books with politics and so on. Quite puzzling – quite annoying. We were really lost in these many book halls and rows, no arrows, no normal maps, no color navigation.  But instead of it the huge prices for everything – from entrance tickets till the parking, not speaking about beverage and snacks.
The fair was really overcrowded – mostly with manga-clothed teenies that were far away from book lovers. Really – the manga department was not so big at all – why did we meet thousands of these kids there I still don’ t get it. But some of them had really cool costumes – so it was quite entertaining. And I would be happy to make some photos of them… but… the main hall of the fair was so full that it was not even possible to look at the books – you could be literally smashed in the crowd. And that was the most irritating part of the event: too many people, not enough air, not enough space and lack of organisation.

But all in all I liked it! And I got some nice books about art for the small money. So the fair was worth of visiting!

Berlin. Art. Me.

В этот раз поводом навестить любимый город стала неделя искусства.
Незабываемые впечатления, культурная эйфория, замечательная организация и целая сумка драгоценной спец. прессы об искусстве.
Art week Berlin заставила меня поверить, что современное искусство не так уж и безнадёжно!

Каждый раз отправляясь на очередное contemporary art event я со смиренным скептицизмом отмечала, что современное искусство – это просто хороший маркетинг, кричащие названия, определённые связи в определённых прослойках общества и полное отсутствие таланта или эмоциональной основы.

Но в этот раз наши ожидания были вознаграждены.

Остановка первая. АВС – Art Berlin Contemporary
Выставка-ярмарка АВС уютно расположилась в центре берлинского района Кройцберга.
Стильно оформленная, вкусно пахнущая кофе и книгами АВС порадовала нас разнообразием различных техник, материалов и идей. Моя подруга говорит, что своременное искусство живёт за счёт идей. Так вот в этот раз идеи были действительно стоящие. Конечно, не обошлось и без безнадёжных “белых квадратов”, “зелёных овалов” и “супер концептуальной экспрессивной абстракции”, но целиком и полностью каждый смог найти достойные внимания вещи. Особенно понравились инсталяции с поляризованными фильтрами и позитивные картины Джоша Римса.


Остановка вторая. Positions Berlin

“POSITIONS BERLIN is an art fair depicting the quality and currentness of the international art scene comprehensively and independently from established categories and inviting the visitor to discover new positions. A team of knowledgeable and experienced individuals in the field of art fairs with outstanding contacts in the international art market are behind the organization of POSITIONS BERLIN.” – так позиционируют выставку сами организаторы.

С первых шагов по выставочному павильону мы растворились в обилии красок, эмоций и удивительности картин. Если первая выставка была любопытной и развлекательной, то Positions дали мне полное культурное удовлетворение. Гиперреализм, невероятные коллажирования, ироничные насмешки над обществом, сильные по содержанию фотографии и да, красивая абстракция, которую можно рассматривать бесконечно.
Особенно зацепили галерея Westphal Berlin и художник Hermann Reimer, галерея Friedmann Hahn и художник Guido Sieber, Matthias Moravek, Marion Eichmann и многие другие, имена которых я к сожалению не задокументировала.


Остановка третья. C/O Berlin. Augen auf! 100 Jahre Leiсa Fotografie

Замечательная фотовыставка, повествующая о революции в мире фотографии с возникновением Лейки.
Бесподобные снимки прошлого и настоящего с неповторимым шармом чёрно-белой плёнки. Фотожурналистика, мода, фото на острые социальные темы, уличная фотография, знаменитости и многое другое – от каждой фотографии невозможно было оторвать глаз.

Landsleute 1977-1987- Two Germanys.

Вторая фотовыставка была посвящена противопоставлению двух различных миров – капиталистического мира Западной Германии и социалистического мира ГДР. На самом деле, этим противопоставлением пропах весь Берлин – начиная музеем ГДР, который лично мне напоминал музей советского союза, и заканчивая Checkpoint Charlie. Но фотографии были очень сильными. Можно было даже не читая подписи догадаться, какая из двух Германий запечатлена на плёнке.

Berlin. Berlinale. Bären

Я безумно люблю кино.
Старое. Новое. Интеллектуальное. Арт-Хаус. Неважно.
Главное – чтобы оно было настоящим, трогающим, запоминающимся, как того и следует искусству.
Съездить на Берлинале было моей давней мечтой. В этом кинофестивале слились две мои страсти – Берлин и Кино.
В этом году наконец-то моя мечта осуществилась, и я надеюсь, что теперь это перейдет у меня в традицию.

Несколько слов о самом Берлинском кинофестивале: Вот уже 64 года Берлин расстилает красные дорожки перед светилами и молодыми дарованиями кинематографа. Главное же отличие Берлинале, от скажем тех же Канн, это уклон на геополитику и на “нестандартное” кино. Геополитика – потому что при отборе конкурсантов жюри стараются принять во внимание весь земной шар, особенно страны Востока. “Нестандартное” – потому что помимо фильмом-конкурсантов здесь показывают так называемое кино “не для всех” – арт-хаус, перспективное кино, остросоциальные короткометражки и прочие волшебности.
Конечно, чтобы вкусить фестиваль целиком и полностью, нужно приезжать сюда как минимум на неделю.
Но и проведенных здесь выходных мне хватило, чтобы захлебнуться в эмоциях.

Порадовала организация фестиваля. После фиаско при покупке онлайн-билетов мы очень волновались за их наличие в дневных кассах. Но все оказалось просто. Встаешь ни свет ни заря и в 8 утра ты счастливый обладатель билетов на фильм вне конкуренции. В итоге мы попали практически на все фильмы, которые хотели посмотреть. Из-за огромного количества кинотеатров в Берлине и многоразовых повторов фильмов не было и огромных очередей – все как по маслу. Приходишь за пару часов до начала фильма, берешь билеты и спокойно ждешь, прогуливаясь вдоль красных дорожек, надеясь узреть Клуни. Хотя кинотеатры, конечно же были забиты до отказа, ни одного свободного места – как на сеанс в 9 утра, так и в 11 вечера.
Точно также и с главной красной дорожкой перед вручением премии – все свободно для зрителей – кто пришел раньше, тот будет поближе к звездам. Минимальная ограда в полметра – и все – вытаскивайте ручки для автографов.

Ниже прилагается небольшой фотоотчет

+9 Берлинале

Stuttgarter Ballett, Der Widerspenstigen Zähmung

Штутгартский балет относят к ведущим балетным коллективам Европы.
Период Возрождения, а также мировая слава приходит в 1960-е годы, когда главным балетмейстером становится талантливый англичанин Дж. Кранко.
С тех пор труппа штутгартского балета известна во всем мире и не перестает радовать своих зрителей гениальными постановками, как классического, так и современного балета.

Мы наконец-то выбрали время и сходили на постановку Кранко “Укрощение строптивой”.
Комплиментам и эмоциям нет предела!!!
Костюмы, юмор, хореография  – все на высоте!


Особенно впечатлила исполнительница главной роли Катарины, Alicia Amatriain!!!

Первый раз я смотрела балет-комедию, и могу сказать, что это того стоит.
Публика заливалась смехом. Но даже самые смешные моменты были выполнены настолько изящно и тонко!
Вобщем, рекомендую!!! Всем-всем!

День открытых дверей в V8 Hotel

Есть неподалеку от Штутгарта необычный отель,  который по версии Listverse входит в 10-ку необычнейших отелей мира.
Необычен он в первую очередь своими тематическими комнатами, дизайн и интерьер которых посвящен автомобилям Oldtimer.
У каждой комнаты свое название, свой темперамент и свой потайной мир.
Отличный подарок фанатам авто- и мотоспорта, если конечно средства позволяют 🙂 Цены колеблются от 150 до 450 евро за ночь, в зависимости от количества человек и размера комнаты.

Мне посчастливилось побывать на дне открытых дверей этого отеля. К сожалению все двери открыты не были (все же отель пользуется жуткой популярностью), но некоторые шедевры нам удалось запечатлить.

1. Themenzimmer ROUTE 66

Route 66 photo route66_zpse80129c6.jpg

+4

Laaaange Nacht der Museen

Ежегодно в Штутгарте проходит культурное мероприятие Lange Nacht der Museen, т.е. длинная ночь музеев. В эту ночь людскому взору открыты не только обычные музеи и галереи, а и особенные места, которые в обычное время не доступны для посетителей, как например рабочие и мастерские некоторых художников, городские архивы, и всякие другие места, в которые нормальные люди в нормальное время не суются.
Кто куда отправился, а мы в бункера и бомбоубежища).

 photo 6_zps659af26e.jpg

Текст и фото

Oldtimer Messe

На прошлых выходных в нашем авто-городе прошла выставка ретро-автомобилей.
Выставка была международной, довольно таки большой и безумно интересной.
В 8-ми выставочных залах можно было увидеть, а иногда и купить настоящие сокровища автоиндустрии.

 photo 2_zpse72a9fca.jpg

More Oldtimer