Час все зробить за нас

Час все зробить за нас

Час все зробить за нас
Мене влаштовує його вибірковість
В когось закінчиться біль
В когось знайдеться совість

Чи не знайдеться, так часто буває
В пустотах немає глибин
Відносність примружує розуміння
Вирівнює хиткість новин

Час буде тихо стікати
По наших новітніх здобутках
В когось — то білі птахи
В інших — то смерть та смуток

У келихах чи колисках
Під сонцем чи ліхтарями
У храмах чи тихих оселях
Час розбереться з нами

(с), 31.12.2020

Коли нас темрява розділить

Коли нас темрява розділить

Коли нас темрява розділить
я мабуть буду знову щось вживати
а може буду просто спати
впаду в анабіоз
в нору де ще залишився твій запах
до речі ти забув на ліжку Дотик
візьму його з собою до нори
заглиблюся у підземелля спогадів
до перших проявів цілющої весни
до першихпроявів

(с), 02.2021
Photo: O.Röckle

Самотність

Самотність

Знеболювальні дієслова
залишають на дні
термочашки
летаргічні думки
З ненавистю їх роздавлювати
чайною ложкою
посеред ночі.
Не можна звикнути
до декількох речей
і самотність
одна із них
Вона засмоктує
та видозмінює
колись ідеальний
світ.
(с), 02.2020
Photo: O.Röckle

Хочу вмитися твоїми водами

Хочу вмитися твоїми водами

Хочу вмитися твоїми водами
Вкритись твоїми дорогами
Віддзеркалитися поглядами
Та розтанути передмовами

Не звертати уваги на колії
Що схрестилися непередбачено
Ще нічого не втрачено!
Ще нічого не втрачено!
Ще нічого не втрачено!

Хочу викричати твої дотики
Вистогнати недоречності
Випустити чорних голубів
Що вкривають наші секретності

Хочу випити твої станції
З їх химерними голосіннями
Попроси мене
Попроси мене
Не питай не тримай
Попроси мене

Від тебе розпочався вимір
Відтепер маю іншу вічність
Хочу втонути в твоїй гідності
Хочу виплисти
Хочу виплисти
Хочу виплисти

09.02.2020

За нашими порогами

За нашими порогами

За нашими порогами — циклічність,
Оголені спотворені пустоти,
Стривожені обличчя на кордоні,
Думки, що ріжуть нашу пересічність,
І наші недоречні,
але такі природні побажання.
Свобода інколи лунає немов вирок, —
За нами неможливість нез‘єднання.
Ти вибачай, якщо мою сумлінну совість
Торкають інколи звичайні запитання.
Всю турбулентну дійсність в своїй прозі
Опишуть інші. Дихай в мої скроні,
запалені, приречені ковтати
чужі історії із присмаками втрати
та нещасливими кінцівками.
Вночі
я мушу теж
із ними виживати,
Бо за порогами — незрозуміла вічність:
«А що, якщо ніколи не настане,
І як, якщо не буде протидії,
І сірників для остаточного
Зняття останнього кордону».
Невизнана провина.
Біль та зморшки.
Невизнані столиці тих світів,
Які заборонили нам тримати
Свої вибагливі взірці
В спотворених руках, роках та тілі.
Кричи, моя надія, і надалі,
Кричи, ми поруч.
Тримай нас разом, в купі, біля себе
Нам стільки треба ще,
Щоб знищити пульпіт,
Який з‘їдає обезкрилені дерева.
Твоя похмура цільна сивина,
Твої невтомні життєствердні рухи,
Все те, у чому досі певна я.
Все те, у що і досі вірять люди.
12-01-2020

В моєму наплічнику

В моєму наплічнику

В моєму наплічнику — все, що врятує:
Є сіль і вода, цигарки та вино,
Вірші про свободу, вірші про сумлінність,
Вірші про надію, вірші про любов.

Є дещо згадати,
Є дещо про море,
Є дещо про співи лелек над лиманом, —
Над тим, що в Азові прикинувся п‘яним
Безмежно рожевим м‘яким будяком.

Є дещо про гори,
Зелені й не дуже,
(Я встигла в усіх них в свій час зазирнути),
Є дещо про шахти, про схили, про вроду,
Про рідну оселю, твою та мою.

Є дещо про морок,
Кровавий та чорний
(Я теж там була, ти там був не один).
Залишився навіть той галас, той сморід
У слоїку у потаємному гаманці.

Є дещо про вічне,
Про тих, хто не з нами
(Чи ти тут один, хто своїх хоронив)
Відкрий й зазирни й той — перший справа —
Там пісні з останніх братерських листів.

Є дещо про мову, —
Зібрання палючих
Священних та виважених словників,
І вже 29 запасок незламних,
Й попереду безліч пекучих років.

В моєму наплічнику знайдеш опору,
І рухи наступних усіх поколінь,
І дещо важливе, вино знайдеш й воду,
І те, що ти дуже давно загубив.

26-03-2020